Борис Кузьма: Закарпаття колись вважалося ледь не батьківщиною пленерного живопису

Борис Кузьма: Закарпаття колись вважалося ледь не батьківщиною пленерного живопису

Чи потрібні митцям пленери? Чому в нас зараз немає критики? Ці та інші питання  ми поставили голові Закарпатської організації Національної спілки художників України Борису Кузьмі.

Пане Борисе, сьогодні багато альтернативних творчих спілок. То що таке для митця канонічна Спілка художників України?

— Перш за все, це досить висока планка. Обов’язкова вища освіта. Звичайно, коли йдеться про якийсь надзвичайний талант, ми робимо винятки. А ще участь у виставках – всеукраїнських, міжнародних. Це як вступ у вищий навчальний заклад, який зобов’язує і далі вчитися. Бо останнім часом існує тенденція: вступив у спілку, то далі й не треба нічого особливого робити. Тому ми змушуємо художників, особливо молодь, брати участь у виставках. Бо часто досить слабко мистецтво Закарпаття звучить, до прикладу, в столиці.

Позитивом є те, що сьогодні майже всі художники мають власні каталоги. У дні ювілеїв гроші на них виділяє влада. І нарешті маємо каталог художників Закарпаття, який користується великим попитом – і серед самих художників, і серед поціновувачів, мистецтвознавців, колекціонерів.

Але спілка – це зібрання не тільки художників, а й характерів. Не так просто задавати якийсь рух. Адже існує багато різних думок, різне бачення перспективи. Дуже гострою є, наприклад, полеміка про закарпатську школу живопису: чи є вона взагалі, чи розвивається, чи не втратила своє коріння? Чи добре, коли в неї вливаються якісь інші школи? А ще болюча проблема – брак мистецтвознавців. Останнім часом практично немає критики, а це спричинює нарцисизм у мистецтві. Так, існує і чорна заздрість. Вона породжує багато чуток, розмов. Але водночас є й могутнім стимулятором до розвитку. А з іншого боку, суспільство зараз настільки озлоблене, що спробуй когось покритикуй. Отримаєш у відповідь цілий шквал емоцій.

То, може, всі ці зауваження краще б сприймалися в контексті якогось закарпатського мистецького часопису?

— Був у нас задум мистецького журналу, який  виходив би на базі нашого спілчанського осередку, художнього музею та художнього інституту. Ця ідея ще не погасла. Але це знову ж таки кошти, оплата праці тих людей, які будуть над ним працювати. А журнал потрібен. Це й інформація про виставки, і критичні статті, і огляд всеукраїнських та зарубіжних подій.

А чи плідними є якісь тривалі мистецькі проекти?

— 25 років ми співпрацювали з Требішовським музеєм. А це 85 виставок – досить великий обсяг. Два роки тому цей термін закінчився. Постійно налагоджуємо контакти з Угорщиною, Румунією. Був такий гарний проект «Сусіди», який охоплював захід – Івано­Франкіщину, Закарпаття, Буковину. Але зі Львова він так і не дійшов до Ужгорода через те, що зняли львівського губернатора. І таких моментів багато. Життя стрімко змінюється, змінюються і обставини, в яких ми живемо.

Якщо література може бути і кабінетною справою, то художники багато часу проводять на пленерах. Ця традиція така ж тривка, як і колись?

— Закарпаття колись вважалося ледь не батьківщиною пленерного живопису. Може, тому й зародилося таке поняття, як «закарпатська школа живопису» – кольорове, насичене, з прекрасним композиційним вирішенням. Пленер – це творча лабораторія закарпатських митців. Але останні 4 роки влада не надала коштів на жоден. Так, проводяться пленери приватні, але вони не можуть охопити багатьох, не ставлять якогось завдання. А саме така пора, як осінь, коли такі яскраві барви, мала б наснажувати творчо, цей час треба використовувати максимально. Ось Мукачево має кілька пленерів. Один присвячувався архітектурі міста, інший проводився в мальовничому Рахові. Причому на нього з’їхалися художники зі Словаччини, Польщі, Чехії, Криму, Харкова, Львова. Завдяки такому спілкуванню якраз і пізнаються творчі й народні традиції.

А чи не на часі потреба створити якусь асоціацію творчих спілок Закарпаття?

— Колись, коли ще жив Віталій Дворцин, була така ідея. Вона мала б згуртувати творчих людей, таких як музиканти, театрали, художники, письменники. Це був би такий колектив, проти якого не попреш, слово якого б вагомо звучало в житті міста. Але зараз дуже багато подібних надбудов, хотілося б, щоб це не була така собі мертва структура. Думаю, що ця ідея десь у найближчому часі себе реалізує.

Чи великою проблемою для сучасного закарпатського художника є майстерня?

— Більшість наших художників забезпечена майстернями. Причому плата символічна – 1 гривня за 1 квадратний метр. У Києві, наскільки я знаю, просто фантастичні ціни за майстерні. Але, звичайно, ремонт, вирішення якихось побутових питань – все це за художниками. Бо тут теж виникає проблема: приміром, наші художники мають майстерні на горішньому поверсі під дахом. І от на одному з будинків люди поначіпляли собі антени, чим порушили теплоізоляцію. Ми зверталися в міськвиконком, але звідти отримували тільки відписки. Тому художники мусили зібрати кошти і латати все самі.

Останнім часом відбулася ціла низка резонансних подій з крадіжками картин. Що робиться для того, аби цьому зарадити?

— Так, відверті пограбування картин останнім часом зобов’язують нас думати про те, як зберегти ці надбання. Тому, коли помер Юрій Герц, ми вже наступного дня утворили комісію, яка зробила опис робіт. Ми запропонували також удові художника здати тимчасово картини на збереження в музей, де є для цього всі відповідні умови. Проводимо бесіди з художниками, їхніми родинами, щоб вони передбачили такі ситуації. Зрозуміло, що вмістити всіх робіт художників музей не може. Але колекції, в яких будуть представлені найвагоміші роботи, могли б зберігатися в музеях.

Ось чому ми хочемо відвоювати Жупанатську гору. Адже це міг би бути цілий мистецький комплекс, який би також при­ваб­лював і туристів. Разом із підвалами «Совиного гнізда» – це був би замкнутий, завершений простір. У «Совиному гнізді» могли б діяти керамічні майстерні, кузні, щоб це було живе дійство, за яким можна спостерігати. Щоб ужгородці могли приходити сюди родинами, з дітьми. Можливо, там розташувалися б і кав’ярні, але під егідою мистецького служіння місту. Але поки з боку міської влади ми натикаємося на непорозуміння.

То якою є закарпатська школа живопису, пане Борисе, чим вона живе зараз?

— Недавно ми зазнали болючих втрат. Від нас пішли народні художники В’ячеслав Приходько та Юрій Герц. Це два потужні корифеї, стовпи закарпатського мистецтва. Замінити їх нема ким. Ми це тільки згодом відчуємо, що вони значили для нас.

Мистецтво – це єдине, що не зачепила інфляція. Воно намагається якось виживати. І впливати на свідомість людей. Зокрема, ми, члени художньої ради, виступаємо проти свавілля бізнесменів, які порушують традиції міста.

А щодо живописної школи, то не треба жити ілюзіями. Треба жити в тому часі, в якому ти опинився. Дехто захоплюється: ой, 60­ті, то були такі роки! Або: ой, імпресіоністи! Але ми зараз не можемо ходити в капелюхах, курити дорогі сигари. Час інший, то й ми інші. Тому й закарпатська школа живопису не може залишатися застиглою. І традиційне, і модерне мистецтво повинне розвиватися, взаємозбагачуватися. Моя думка така: і авангард, і традиційне мають співіснувати, а не конфліктувати.

А художник для того, щоб рости, мусить їхати на виставки. Хоча б у такі центри, як Дебрецен, Кошице, Львів… Бо все ж таки ще існує в нас певна містечковість. А ще Ерделі, який побував в Європі, все, що там здобув, приносив сюди. Але, слава Богу, й сьогодні є молоді закарпатці, які навчаються в художніх академіях Києва, Праги, Мюнхена. І я сподіваюся, що все зайве перемелеться і в нас з’являться нові талановиті люди.

Джерело: Новини Закарпаття

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Ну і ряха, з підручника .Ламбрози.! Не довіряє чиновникам,яких очолює?.Ну так поміняй! Лише не на "манів",досить вже,треба українців з титульної нації до влади ставити , а не своїх на грошо ......
Олег (2016-12-09 19:37:34)
Это тонкий намек на свою отставку по причине: не сработался с коллективом?...
Юрий (2016-12-09 17:53:23)
Саме тому прем"єр навіз в Україну своїх братів по крові з Ізраїлю, Польщі, Словенії... Бо не довіряє українцям розпродажу України - можуть здати народу......
Запорожець (2016-12-09 16:43:32)
Далекосяжна путінська провокація розрахована на дестабілізацію в Україні!"..диверсантка "Правого сектору" Лілія Коц заявила про причетність "Правого сектору" до розстрілів на ......
Володимир Марківський (2016-12-07 17:34:09)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-07 17:01:47)