ТОП-7 найунікальніших споруд зі всього Закарпаття – в Ужгороді

ТОП-7 найунікальніших споруд зі всього Закарпаття – в Ужгороді

Доторкнутися до цілісності закарпатської культури, її автентичності та неповторності можна на п’яти з половиною гектарах Ужгорода.
Закарпатський музей народної архітектури та побуту почав свою історію ще в 1965 році. Скансен складається з архітектурних пам’яток старовинного закарпатського села і демонструє колишній побут та народне мистецтво. Кожна із забудов варта того, щоб до неї навідатися, проте є і кращі з кращих. Про найбільшу гордість музею розповів завідувач відділення експозиції Василь Коцан.

 Хата із села Стеблівка Хустського районупобудована у другій половині XIX століття. Цікава тим, що вона єдина в музеї – дводільна.

Традиційні закарпатські хати мали три приміщення: це вхідна частина – сіни, житлова кімната і підсобне приміщення – комора.

Тут же спочатку була житлова кімната з коморою, пізніше в коморі прорубали вікна, щоб і в ній можна було жити.

Так робили, коли господар хати женив сина чи віддавав дочку заміж: молодим намагалися вділити окрему кімнату. Дводільна система була характерною для всього Закарпаття, але найбільше збереглася на півдні Хустського і Тячівського районів.

Ліжко зазвичай ставили у найтеплішій частині хати – до глухої стіни за піччю. Ліжка з високими ніжками були поширеними на всій території Закарпаття. На них не лише спали дорослі та діти: взимку під ліжко запускали кіз, собак. Під ними також зберігали продукти.

На відміну від інших долинянських хат, хата зі Стеблівки має піч, дим із якої виводиться на горище через спеціально прибудовану цівку, а на даху є отвір-димник.

Біля хати є стара пасіка. Там – два види стародавніх вуликів: дуплянка, видовбана із суцільного дерева, та вулик, збитий із окремих дощечок, так званих клепок. Коли добували мед, бджолина сім’я повністю руйнувалася, і на наступний рік треба було заманювати новий рій, а це було непросто. Лише у 1814 році відомий український бджоляр Петро Прокопович винайшов звичайний рамковий вулик.

Хата із села Рекіти Міжгірського району представляє бойківську етнографічну групу. Традиційно такі хати були курними, тобто отоплювалися по-чорному: велика глинобитна піч, без пристіжку, через який виводився би дим на горище чи в сіни.

Усі курні хати мають значно вищі стелі та низькі меблі, бо дим піднімається догори. В жилому приміщенні не побачимо народного одягу, вишитих рушників і скатертин: там вони задимлювалися. Одяг та іншу тканину зберігали на грядці – полиці, яку вішали в коморі вздовж глухої стіни.

Тут збережене й архаїчне ліжко – лежанка, одна частина якої прикріплена до припічка, а інша входить у зруб. Оскільки ця хата з гірського району, майже весь посуд та інвентар у ній – дерев’яні. Їх робили в основному з липи, верби, осики – м’якого матеріалу.

Хата з села Гусне Великоберезнянського району – це «довга хижа», характерна для лемків, де під одним спільним дахом – і жилі приміщення, і господарські.

Лемки були найменшою за чисельністю групою на Закарпатті. Вони населяли правий берег Ужа у Великоберезнянському районі, а також три села в Перечинському районі – Зарічево, Дубриничі і Новоселиця. Довжина їх забудов була 15-20 метрів.

В хаті експонуються знаряддя ткацького ремесла, показаний весь процес: від обробки сировини до готового виробу. Цікавим елементом інтер’єру є великі масивні грядки над стелею, де сушили дрова, трави, лікарські рослини.

Біля хати – рупа. Це свого роду пивниця – підвал, в якому зберігали продукти. В основі вона має триметрову яму, обмуровану камінням. У ній ховали картоплю і буряк на зиму, могли засипати сухим листям, утеплювати гноєм, щоб захистити від холоду. І досі у багатьох селах Великоберезнянського району збереглися такі погреби-рупи.

Хата з присілка Кевелів селища Ясіня є прикладом гуцульської архітектури, демонструючи один із найархаїчніших типів забудови – не тільки в Україні, а й взагалі у Східній Європі. Побудована в середині XVIII століття.

Можна звернути увагу на вхід: невеликі двері, високий поріг. По-перше, така система зберігала в хаті тепло. По-друге, щоб зайти до хати, треба було схилити голову, аби не вдаритися, а тим самим кланялися господареві хати.

Унікальності інтер’єру додає стіл архаїчного типу – із довбанками. У самому столі – заглибини, які використовували замість тарілок. Кожна з них має невеликий отвір, який затикався дерев’яним кілочком. Під стіл ставили корито, куди стікали недоїдки для худоби.

Хата із села Вишково Хустського району є прикладом забудови закарпатських угорців. Це єдиний будинок в музеї, який має погріб-пивницю. На вікнах – занавіски, встановлені ґрати, бо це хата заможного селянина. Вишково на той час було так званим коронним містом, на рівні з Мукачевом, Ужгородом, Хустом, Севлюшем, і мало право на самоуправління.

Досить різниться розмір і розміщення меблів у парадній кімнаті. Світлиця є найбільш просторою. Стіни прикрашені не тільки керамічними і фаянсовими тарілками, а й фарфоровими.

Уже є дзеркало, кімнатний годинник і шафа для зберігання одягу, чого не було в жодній із інших хат. На подвір’ї стоїть піч для сушіння фруктів, над нею – настил із плетеного вербового або ліщинового пруття.

Михайлівська церква із села Шелестово Мукачівського району збудована в 1777 році. Вона поєднує два архітектурні стилі. Передня частина, притвор (так званий «бабинець») із 19-метровою вежею, побудовані в стилі бароко. Центральна частина, нава, і вівтарна частина – у більш ранньому шатровому стилі.

Притвір називається бабинцем, бо до 30-40 років XX століття тут в основному стояли жінки, яких не пускали в наву. Тут зберігається і клепач – пристрій, який використовували на великодні свята замість дзвонів.

Зараз церква діє, тут відбуваються богослужіння – кожної неділі та на великі свята, обряди вінчання, хрестин.

Школа із села Синевирська Поляна Міжгірського району перероблена зі звичайної хати у 1883 році. Найбільшу кімнату віддали під клас, є невеличка вчительська, де жив дяк, і комора без вікон, яку вчитель часто використовував для покарання нечемних дітей.

Поділу на класи не було: всі вчилися разом, менші сиділи на перших партах, старші – позаду. В такій школі могло вчитися до 15 дітей.

В кожній парті є невеличкий отвір для чорнильниці, писали пером на папері, а також на спеціальних грифельних дошках.

Загалом у музеї архітектури і побуту – більше 15 тисяч експонатів. Стандартна екскурсія триває годину, але насправді історій про усі старі садиби, кузню, школу та церкву вистачить на декілька днів.

Знайшли помилку в тексті? Повідомте нам про неї: виділіть текст та нажміть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Loading...

Новини за темою

Останні новини

Інформаційне повідомлення
Коментувати новини на нашому сайті дозволено лише на протязі 30 днів з моменту публікації.

Новини партнерів

Останні коментарі

Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 19:16:38)
Готові взяти відповідальність за організацію та підтримку процесу формування галузевої політики по децентралізації в одному з таких секторів, як ЦНАПи, соціальний захист, охорона здоров'я, навкол ......
RevaA (2016-12-02 18:26:46)
Родненький,на когож ты нас покинул? А вообще 2 жулика....
Jktu (2016-11-30 18:55:10)
Новости. Москва." Россия создала танк, аналогов которому не существует" (как и упомянутого танка;))....
Русин (2016-11-30 15:05:27)
Очень странно, люди допущенные до самых сокровенных государственных секретов, так просто могут поменять страну проживания. Пока бывшие укр. чиновники будут так легко перебираться на пост. место житель ......
Вано (2016-11-30 14:26:10)