Не Китай, Ірак чи Росія: Фріман назвав найбільшу геополітичну загрозу людства

Не Китай, Ірак чи Росія: Фріман назвав найбільшу геополітичну загрозу людства
Ближче до кінця президентських дебатів між демократами минулої середи телеведучий Чак Тодд задав кандидатам, як він сказав, «просте питання». Скажіть «одним словом», попросив він, хто чи що є найбільшою геополітичною загрозою для Америки сьогодні?
Розмірковуючи над тим моментом, я (Томас Фрідман, - ред) запитав у себе, а що сказав би я. Довго роздумувати на довелось. Це не Китай, Росія чи Іран. Це ми. Ми стали найбільшою загрозою для себе.
Китай, Росія, Іран і навіть північнокорейський «маленький чоловічок-ракета» не знищить нас. Лише ми самі можемо це зробити.
Лише ми можемо забезпечити, щоб американська мрія — ключова обіцянка, яку ми самі постановили, щоб кожному поколінню жилося краще, ніж їх батькам — не реалізовувалась, так як у нас не виходить адаптуватись у нинішній час стрімко наростаючих змін у технологіях, на ринках, робочих місцях, у кліматі й освіті.
І це напевно що станеться, якщо ми не перестанемо ставитись до політики як до розваги, якщо не позбудемось президента, який щоденно підриває правду та довіру — це подвійне пальне, необхідне для співпраці та адаптації - якщо не дозволимо ультралівим зіштовхнути демократів зі скелі з відчайдушними ідеями на кшталт стерти кримінальну відмінність між тими, хто потрапив у Америку легально і тими, хто ні, а також якщо нам не вдасться сформувати, як це у своєму недавньому есе для Daily Beast описав політичний аналітик Девід Роткопф, «нову американську більшість».
Це більшість, яка може не лише виграти наступні вибори, а і по-справжньому займатись управлінням на наступний ранок опісля. Та, яка справді може спонукати нас робити великі складні речі, тому що ми і справді маємо багато складних речей, які необхідно вирішити — а також великі складні адаптації, які можна здійснити швидко лише разом.
Звучить наївно? Ні, наївно ось що. Думати, що все буде окей, якщо ми продовжимо ігнорувати великі виклики, що на нас мчаться, і якщо просто продовжимо почергово мати одну партію при владі, й іншу в засаді - а в результаті ніякі великі, довготермінові й добре продумані зміни так і не з’являються.
Насправді ж цей момент нагадує щось з того, що Марк Майклебі, морський полковник у відставці, сказав у книжці «Колись це були ми: як Америка відстала від світу, який винайшла і як ми можемо повернутись», яку я у 2011 році написав у співавторстві з Майклом Манделбаумом.
«Ніколи раніше в нашій історії ми не зіштовхувались з національними викликами, такими комплексними і довготерміновими, як нині». Проте, казав Майклебі, найбільш характерною ознакою нашої політики останніх днів була наша нездатність «послідовно і ефективно відповідати на очевидні проблеми, перш ніж вони переростали у кризу… Якщо ми навіть не можемо мати «дорослу» розмову, то як ми будемо виконувати обіцяне, а також наш обов’язок з преамбули Конституції - «убезпечити блага свободи нам самим і нашим нащадкам»? І справді, як?
Ось лише декілька з тих викликів, що впритул наближаються:
По-перше, якщо ми матимемо ще чотири роки Трампа, то, ймовірно, втратимо будь-який шанс утримати глобальну середню температуру від підняття на 1,5 градусів за Цельсієм замість 2-х — у чому вчені вважають різницю між нашою здатністю регулювати нині неминучі та пов’язані з кліматом екстремальні погодні явища і уникати тих, які регулюванню не піддаються.
По-друге, як Рей Даліо, засновник хедж-фонду Bridgewater, недавно зазначив, навколо спостерігається «мале, або і взагалі відсутнє зростання реальних доходів для людей протягом десятиліть…Працездатні працівники, а таких 60%, не мали реального (тобто з урахуванням інфляції) зростання доходів з 1980 року». За той же період «доходи топ 10% збільшились удвічі, а для топ 1% - утричі. Відсоток дітей, які виросли, щоб заробити більше за своїх батьків, впав з 90% у 1970-му до 50% сьогодні. Це для населення в цілому. А для більшості з тих, хто в числі 60%, перспективи гірші».
Гнів навколо цього всього напевне став одним із факторів, що висунув Трампа на посаду, і якщо це не вирішити, може висунути когось навіть гіршого, ось як Дональда Трампа молодшого, в майбутньому.
По-третє, наступні чотири роки перевизначать відносини між двома найбільшими економіками світу — США та Китаєм. Або США вмовлять Китай облишити свої недобросовісні торговельні практики, що там їх прийняли, аби перейти від бідності до середнього доходу і від споживача технологій до їх виробника, чи ми наближаємось до світу, розділеного новою цифровою Берлінською стіною. Там буде контрольований китайцями інтернет і технологічна сфера, і їх американська версія — і кожна країна муситиме обирати, куди долучитись. Глобалізація, що принесла стільки миру і процвітання у ці останні 70 років, почне розсипатись.
По-четверте, технології все глибше й глибше просувають соціальні мережі та кіберінструменти в наші життя, нашу приватність і нашу політику — відтак демократизуючи інструменти для «глибоких фейків», аби значно більше людей могли підривати правду і довіру. І розрив між швидкістю, з якою ці технології ідуть все вглиб, і здатністю нашої аналогової політики формувати правила, норми і законодавство, аби управляти ними, стає все ширшим, ніяк не вужчим. Цей розрив мусить замкнутись, аби наша демократія збереглася.
По-п'яте, сьогоднішнє робоче місце відрізняється однією основоположною реальністю, як вважає Хізер МакГован, експертка з питань майбутнього роботи: «Темп змін набирає обертів одночасно з тим, як робоче життя людини збільшується».
Коли у 1700-х гаразд розвинули паровий двигун, пояснює МакГован, середня очікувана тривалість життя була 37 років, і двигун став рушійною силою промисловості та бізнесу на приблизно 100 років. Коли у середині 1800-х застосували двигун внутрішнього згоряння і електрику, очікувана тривалість життя була близько 40 років, і ці технології домінували на робочому місці протягом наступного століття.
Тож протягом двох цих ер, зазначає МакГован, «ми мали кілька поколінь на те, щоб засвоїти цю одну велику зміну на робочому місці».
У сьогоднішній же вік цифрової інформації, «численні зміни сутності роботи відбуваються протягом одного покоління», каже МакГован. Це драматично збільшило необхідність у пожиттєвому навчанні. «Стара модель полягала в тому, що ти вчишся лише раз, щоб отримати роботу, а зараз ми мусимо працювати, щоб безперервно вчитись», — продовжує експертка. Тож ми рухаємось від моделі «навчання-робота-пенсія» до моделі «навчання-робота-навчання-робота-навчання-робота».
У такому світі новий соціальний контракт має стати тим, за допомогою чого уряд забезпечить, щоб мережа соціального захисту та всі інші інструменти навчання протягом життя були доступними кожному американцю — та це на розсуд кожного громадянина, чи користуватись ними. Зараз йдеться не про те, «кого звинуватити, що повернути чи чого позбутись», підсумовує МакГован. «Йдеться про те, щоб створити нову угоду, що би спонукала американських людей «іти на крок вперед», як сказав колись президент Джон Кеннеді, шукаючи фінансування для NASA. І від подальшого вибору все наступних і наступних кроків залежатиме більшість вашого життя.
На щастя, проміжні вибори показали, що потенційна нова американська більшість, готова до вирішення цих завдань, має місце. Зрештою, саме незалежні виборці, жінки з передмістя і помірковані республіканці - які змінили свій голос на користь демократів, так як були вражені брехнею Трампа, його чварами та націоналізмом з відтінком расизму — були тими, хто дозволив демократам повернути собі Палату представників. Таке ж партнерство може скинути і Трампа.
Якщо демократи можуть обрати кандидата, який апелюватиме до наших неминучих викликів, і який не говоритиме безвідповідальні речі про міграцію чи не обіцятиме чогось безкоштовного, чого ми собі дозволити не можемо, який визначить нові шляхи роботи з бізнесом і надихне тих, хто створює нові робочі місця, який достойно поводитиметься зі заляканим білим робочим класом виборців, які облишать демократів ради Трампа — і який розумітиме, що багато-багато американців схвильовані тим, що ми за крок до політичної громадянської війни і хочуть бачити когось, хто збере їх докупи — то я думаю, що цей він чи вона віднайдуть нову американську більшість, яка очікує на те, щоб зібратись і заявити про себе.

 



 

Нашли ошибку в тексте? Сообщите нам о ней: выделите текст и нажмите Ctrl + Enter. Спасибо!

Новости по теме

Последние новости

Вчера, 2019-12-14
Информация
Комментировать статьи на сайте возможно только в течении 30 дней со дня публикации.

Обсуждения

Что-то мотивация слабовата. Никакой дестабилизации не произошло да и не могло произойти. Так что надо придумать чего-нибудь другое....
Геннадий (2019-12-14 16:42:48)
Если нарушили будапештский меморандум,то почему нельзя изменить минские соглашения?...
Геннадий (2019-12-12 16:11:35)
Різдво саме 7 січня є надто принциповим! Чому?Бо Рідво є основою Колядного циклу, даного людям Творцем тисячі і тисячі років тому! Коляда ж визначає енергетику Землі і одночасно здоров'я людей н ......
Івван (2019-12-09 09:24:28)
нет проблем, ДОГОВОР НА прокачку на 50 (ПЯТЬДЕСЯТ ЛЕТ) под ЛИЧНУЮ гарантию ПРАВИТЕЛЬСТВА кацапСТАНА...
проФФесор (2019-12-07 17:57:39)
пусть переведёт 10 млрд. ДОЛЛАРОВ в нацбанк и забирает нафиг, а гражданам РЕКОМЕНДУЮ ВАЛИТЬ с ПРИХВАТбанька, что я лично сделал ещё 10 лет тому назад, когда ОПЕРАЦИОНИСТКА сказало ......
проФФесор (2019-12-07 17:53:49)